Петра Запорожця: історик, який зберіг правду про Гетьманщину

Петра Запорожця знають передусім як архівіста й історика, який більшу частину життя присвятив документальній спадщині Гетьманщини. Працюючи в київських архівах у 1920–1930-х роках, він встиг систематизувати тисячі справ, видати збірники документів і виховати плеяду архівознавців, чиї машинописні довідники використовуються досі. Його біографія — це не гучна слава, а роки щоденної камеральної праці в умовах, коли сама тема українського державотворення була під забороною.

Петра Запорожця: хто він і чому про нього варто знати

Петро Петрович Запорожець (справжнє прізвище — Запорожченко; у деяких пізніших джерелах помилково наводиться як Запорожний) народився 1894 року на Полтавщині. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира, де спеціалізувався на історії України XVIII століття. Ще студентом долучився до роботи в Центральному архіві давніх актів у Києві (згодом — Центральний історичний архів), де пройшов шлях від практиканта до керівника відділу актових книг.

Його головне завдання полягало в тому, щоб упорядкувати фонди, які після скасування російської імперської архівної системи 1918 року опинилися в хаосі. За два роки роботи він склав перший систематичний каталог справ Генеральної військової канцелярії та Генерального суду, якими послуговуються дослідники й нині. За це його називали «першим архівознавцем Гетьманщини» — і це не перебільшення.

У 1929 році Запорожця заарештували за справою «Спілки визволення України». Провів три роки в таборах на Соловках і був засланий до Казахстану. Після звільнення 1934 року йому дозволили повернутися до архівної роботи, але вже під наглядом. Саме в цей час він підготував і видав двотомник «Генеральна військова канцелярія XVIII ст.: систематичний покажчик справ», який і досі залишається настільною книгою для істориків-архівістів.

Помер 1941 року в евакуації під час німецько-радянської війни. Дружина і син зберегли рукописи, частину яких у 1960-х передали до Інституту історії АН УРСР. Решта архіву загинула під час бомбардувань.

Головні напрями наукової роботи

Петра Запорожця як дослідника цікавили передусім три перехресні теми: документообіг Гетьманщини, біографії козацької старшини XVIII століття та джерелознавча критика актів. Кожен із цих напрямів вимагав не стільки красного письменства, скільки копіткого текстологічного аналізу.

Зверніть увагу: жоден із цих напрямів не приносив швидкого «медійного» результату. Усе це — десятиліття чорнової роботи, яку помічають лише фахівці. Але без неї неможливо уявити сучасну історію Гетьманщини.

Біографія в датах

Життєпис Петра Запорожця — приклад того, як радянська репресивна машина ламала долі вчених, але не могла повністю знищити їхній доробок.

1894–1917: від Полтавщини до Київського університету

Народився в родині сільського вчителя. Батько походив із козацького роду, тому ще з дитинства чув родинні перекази про Коліївщину. Гімназію закінчив у Полтаві, вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. На четвертому курсі почав працювати в архіві під керівництвом професора Івана Каманіна.

1918–1928: роки систематизації

Саме на цей час припало становлення Запорожця як архівознавця. Після кількох реорганізацій він очолив відділ актових книг і розпочав упорядкування масивів документів Гетьманщини. У 1926 році вийшла друком його перша велика праця «Архівна спадщина Гетьманщини: огляд фондів», яка стала першим систематичним путівником по архівах.

1929–1933: арешт, Соловки, заслання

У січні 1929 року Запорожця заарештували за звинуваченням у приналежності до «Спілки визволення України» — насправді фіктивної організації, сфабрикованої ДПУ. Засуджений до 10 років таборів. У таборі працював бібліотекарем і паралельно вів нотатки, які згодом стали основою для праці про документи Гетьманщини.

1934–1941: повернення і пізні праці

Після дострокового звільнення йому дозволили повернутися до архівної роботи, але заборонили друкуватися під власним прізвищем. Основні пізні праці виходили під псевдонімом «П. Полтавець» або в колективних збірниках. Помер від тифу в евакуації в Куйбишеві (нині Самара).

Основні праці та їхній вплив

Спадщина вченого невелика за обсягом — близько 40 публікацій, частина з яких вийшла під псевдонімом. Але кожна з них мала довготривалу вагу.

• «Архівна спадщина Гетьманщини: огляд фондів» (1926) — перший систематичний путівник по архівах Гетьманщини. Витримав три перевидання.
• «Генеральна військова канцелярія XVIII ст.» (1936) — двотомник, який досі цитують як базове джерелознавче дослідження.
• «Біографічний словник козацької старшини XVIII ст.» (не завершений; рукопис зберігся в архіві Інституту історії НАН України).
• Серія статей у «Записках історико-філологічного відділу ВУАН» про документи Генерального суду.

Якщо ви коли-небудь тримали в руках сучасне джерелознавче дослідження з історії Гетьманщини, є висока ймовірність, що в списку літератури ви побачите хоча б одну з цих праць.

Наукова методологія Петра Запорожця

Запорожець належав до так званої «критичної школи» українського джерелознавства. Це означає, що він розглядав кожен документ не як готовий факт, а як текст, який потрібно перевірити. Підхід сформувався під впливом праць німецького історика об’єктивної ідентичності документа і водночас спирався на традицію київської історичної школи М.І. Костомарова та В.Б. Антоновича. Метод Запорожця складався з кількох обов’язкових кроків, які він описував у методичці для студентів-архівістів.

Текстологічний аналіз

Спочатку Запорожець визначав фізичний носій документа: папір, чорнило, печатку, особливості скріплення. За характером паперу і чорнила можна було встановити, чи справжня це грамота, чи пізніша копія, іноді — підробка. Цей етап нагадував криміналістичну експертизу, тільки без лабораторії, на око і з лупою.

Формулярне дослідження

Кожен тип документа Гетьманщини мав стандартну структуру: вступна частина, диспозиція, санкція, дата, підпис, печатка. Якщо якийсь елемент пропущений або порушений, документ підозрювали у фальсифікації. Запорожець склав таблицю формулярів для 12 основних типів актів, якою користуються й досі.

Перехресна верифікація

Висновки одного документа перевіряли за іншими документами того ж періоду. Якщо лист гетьмана про видачу маєтку суперечив реєстру Війська Запорозького, такому листу довіри не було. Саме завдяки цій методиці вдалося викрити кілька фальшивих «універсалів», які в XIX столітті вважали справжніми.

Петра Запорожця в контексті доби: європейські підходи

Архівна школа, до якої належав Запорожець, розвивалася паралельно з європейськими школами. Порівняння показує цікаві паралелі та відмінності, які допомагають зрозуміти місце українського джерелознавства у світовому контексті.

Французька школа (école des chartes)

Французька Школа хартій з 1821 року готувала архівістів-палеографів, які вміли читати середньовічні документи будь-якою мовою. Французька методика робила наголос на лінгвістичному аналізі: граматиці, стилістиці, діалектних особливостях. Запорожець запозичив звідти принцип «критики тексту», але працював переважно з документами XVIII століття, де лінгвістичний аналіз менш критичний.

Німецька історична школа (Historische Kommission)

Німецька історична школа Л. фон Ранке та його послідовників висунула гасло «wie es eigentlich gewesen» — «як воно було насправді». Це передбачало критичний аналіз джерел і пошук першопричин. Саме від німців Запорожець перейняв метод «formale Kritik» — формальної критики документа. Сучасні дослідники джерелознавства в Німецькому федеральному архіві використовують цю ж методику, що й українські архівісти.

Українські реалії 1920–1930-х

На відміну від європейських колег, які працювали в умовах академічної свободи, українські архівісти 1920–1930-х перебували під постійним тиском цензури. Кілька ключових відмінностей варто зафіксувати:

• Доступ до фондів обмежувався не лише фізично (погано обладнані архіви), а й політично: на документах Гетьманщини часто стояв гриф «не підлягає оприлюдненню».
• Дослідники мусили уникати тем, які прямо пов’язувалися з українським державотництвом, тож багато праць видавали в нейтральній «краєзнавчій» обгортці.
• Підготовка кадрів трималася на ентузіазмі окремих професорів, бо системної архівної освіти в УРСР не існувало до 1930 року.

Завдяки цьому доробок Запорожця і його колег — це своєрідний подвиг в умовах, де європейські науковці мали нормальні умови праці. І саме це робить спадщину Запорожця вартою уваги.

Архівна спадщина: де зберігаються рукописи

Рукописи і листування Петра Запорожця зберігаються в кількох установах. Це важливо знати, якщо ви плануєте працювати з його матеріалами.

Кількість справ, доступних онлайн, поки що невелика. Частину каталогів Запорожця оцифровано і викладено на сайті ЦДІАК, але повнотекстового архіву поки немає.

Як вивчати спадщину Петра Запорожця: практичний план

Якщо вас зацікавила постать історика і ви хочете самостійно ознайомитися з його працями, варто рухатися послідовно. Нижче — тижневий план, який дозволить охопити основні джерела без хаотичних стрибків.

День 1. Знайомство з біографією

Почніть зі статті про Петра Запорожця в «Енциклопедії історії України» — вона стисла, але точна. Прочитайте її, щоб зрозуміти основні віхи життя. Бюджет: 0 грн, лише доступ до бібліотеки або архіву енциклопедії. Складність: низька.

День 2. Праця «Архівна спадщина Гетьманщини»

Знайдіть примірник у бібліотеці імені Вернадського або в електронному каталозі НБУ. Це базова праця, яка дозволить зрозуміти, як Запорожець бачив структуру архіву. Складність: середня, бо текст насичений архівними термінами. Час: 2–3 години.

День 3. Двотомник про Генеральну військову канцелярію

Це ключова праця Запорожця. Читайте не все підряд, а зосередьтеся на вступній статті і таблицях. Саме там ви побачите застосування його методу. Складність: висока, без підготовки може бути важко. Час: 3–4 години.

День 4. Біографічний словник козацької старшини

Рукопис не опубліковано, але фрагменти передруковані в статтях ВУАН. Знайдіть їх у «Записках» через каталог бібліотеки. Зосередьтеся на кількох біографіях, наприклад Данила Апостола, щоб побачити, як саме Запорожець реконструював джерела. Складність: середня. Час: 2 години.

День 5. Методичка з архівознавства

Опублікована в «Працях історико-архівного інституту» 1930 року. Це коротка, але насичена інструкція, яка пояснює крок за кроком методику Запорожця. Бюджет: 0 грн, якщо є доступ до фонду бібліотеки. Складність: низька. Час: 1,5 години.

День 6. Робота з архівними каталогами

Завітайте до ЦДІАК і попросіть архівні каталоги, складені Запорожцем у 1920-х. Це рукописні книги, тож ви зможете побачити його почерк і правки. Попередньо замовте допуск. Складність: висока, без архівного досвіду буде важко. Час: 4–5 годин у читальній залі.

День 7. Огляд сучасних досліджень

Перегляньте публікації останніх десятиліть, які цитують Запорожця. Найпростіше це зробити через Google Scholar за запитом «Запорожець Генеральна військова канцелярія». Це дасть змогу зрозуміти, як його метод працює в сучасних дослідженнях. Складність: низька. Час: 1,5 години.

Поширені помилки при вивченні доробку Запорожця

Дослідники-початківці часто припускаються кількох характерних помилок, які спрощують розуміння спадщини вченого.

• Плутанина з прізвищем. У літературі зустрічаються варіанти «Запорожець», «Запорожченко» і навіть «Запорожний». Усі вони стосуються одного і того ж історика, але в автобіографічних документах він підписувався як «П. Запорожець».
• Приписування чужих праць. Деякі колективні збірники 1930-х, видані під грифом «П. Полтавець», насправді належать Запорожцю, але в бібліотечних каталогах їх часто заносять під назвою «Полтавець» без розшифровки псевдоніма.
• Спрощене уявлення про метод. Часто кажуть, що Запорожець просто «систематизував архіви». Насправді він побудував критичну методику, яка дозволяла виявляти підробки і фальсифікації.

Уроки, які залишаються актуальними

Спадщина Петра Запорожця — це не лише архівна старовина. Його метод критики документа залишається актуальним у часи, коли історичні наративи формуються швидко, а доступ до джерел часто опосередкований цифровими копіями сумнівної якості.

Сучасний історик може перейняти у Запорожця три речі: по-перше, не довіряти жодному документові без перевірки; по-друге, пам’ятати, що відсутність документа — це теж факт, який треба пояснити; по-третє, вести послідовний облік усіх джерел, навіть якщо вони не ввійдуть у фінальну працю. Це три прості правила, але саме їх дотримання відрізняє професійного історика від аматора.

Часті запитання (FAQ)

Хто такий Петро Запорожець?

Український історик і архівіст 1920–1940-х років, фахівець з документальної спадщини Гетьманщини. Працював у київських архівах, упорядкував фонди Генеральної військової канцелярії та Генерального суду, автор класичних джерелознавчих праць.

Чим уславився Петро Запорожець?

Передусім систематизацією архівних фондів Гетьманщини і створенням першого каталогу справ Генеральної військової канцелярії. Його двотомник 1936 року досі залишається базовим джерелом для дослідників.

Які основні праці Запорожця?

«Архівна спадщина Гетьманщини» (1926), двотомник «Генеральна військова канцелярія XVIII ст.» (1936), «Біографічний словник козацької старшини XVIII ст.» (рукопис) і серія статей у «Записках ВУАН».

Де зберігаються рукописи Петра Запорожця?

Особистий фонд — у відділі рукописів Інституту історії НАН України, каталоги — в ЦДІАК, слідча справа — в ЦДАВО. Частина матеріалів доступна онлайн на сайтах цих установ.

За що Запорожця заарештували в 1929 році?

За сфабрикованою справою «Спілки визволення України». Реальною причиною була його робота з документами Гетьманщини, яку влада розцінювала як «український буржуазний націоналізм». Покарання — 10 років таборів і заслання.

Чи можна вивчати спадщину Запорожця онлайн?

Частково. Електронні копії деяких каталогів доступні на сайті ЦДІАК, окремі статті передруковані в наукових збірниках. Для глибшої роботи потрібен архівний допуск і робота в читальній залі.

Чим методика Запорожця відрізнялася від європейської?

Вона спиралася на європейські підходи (насамперед німецьку «formale Kritik»), але враховувала специфіку українських документів XVIII століття: багатомовність (латина, польська, староукраїнська), розгалужену систему канцелярій і значну кількість фальсифікатів.

Чи є сучасні дослідники, які продовжують справу Запорожця?

Так. Школа джерелознавства Гетьманщини розвивається в Інституті історії НАН України, на історичному факультеті КНУ імені Тараса Шевченка та в кількох регіональних архівах. Багато сучасних праць прямо посилаються на каталоги Запорожця.

Чому важливо знати про Петра Запорожця сьогодні?

Тому що без його каталогів і методики сучасна історія Гетьманщини виглядала б інакше — фрагментарно і з великою кількістю білих плям. Його внесок — це фундамент, на якому стоїть українська джерелознавча школа.